Свято-Миколаївський Мукачівський жіночий православний монастир на Чернечій горі, одна з визначних пам'яток міста Мукачево.
Точна дата заснування монастиря невідома. Проте, за переказами, вважається, що це XI століття. Перші документальні згадки – XIV століття.
З 1664-го і до 1946-го року монастир знаходився у віданні католицького чернечого ордена Василіан. Справжній кам'яний монастир збудовано у 1766-1772-х роках, а Свято-Миколаївська церква у 1798-1804-х роках. 1862-го року в монастирі сталася велика пожежа, наслідки якої усували до 1865 року.
У 1920-х роках роботу монастиря реорганізували ченці-василіани з Галичини. При монастирі зберігалися цінна бібліотека (понад 6000 рідкісних книг та рукописів) та архів.
Навесні 1947-го року Мукачівський монастир був переданий радянською владою Російської православної церкви (Московський патріархат) і став жіночою обителью. До нього перевели частину сестер із монастиря Різдва Пресвятої Богородиці у селі Липча. Монастирську бібліотеку та архів передали до університетської державної бібліотеки в Ужгороді та до обласного архіву Закарпаття. Першою настоятелькою монастиря була ігуменія Параскева (Прокоп, померла 1967-му році, у схимі Ніна. При закритті 1961-го року монастиря в селі Липча його сестри переселилися до Мукачево. Близько п'ятдесяти років духовником Мукачівського монастиря був архімандрит Василь (Пронін). У 2000-х роках у монастирі проживало близько 80 черниць. Керувала монастирем ігуменя Єпістимія (Щербан), духовник монастиря з 1997-го року – Феодор (Мамасуєв) (з 2007-го року – єпископ Мукачевський та Ужгородський).
У монастирі зберігаються ікони Божої Матері: особливо шанована Кікська (Скоропослушниця), Іверська, привезена з гори Афон, і рак з частиною мощей преподобного Мойсея Угрина, а також є безліч частин мощей інших угодників Божих.
