Історики XIX століття припускали, що Хустський замок був заснований угорським королем Ласлом I Святим у 1090-му році для захисту від вторгнень половців. Проте документальних підтверджень цьому немає. Одна з легенд про «Червону гору» говорить, що замок був зруйнований під час татарського (монгольського) вторгнення до Угорщини 1241-го року. Перша згадка про, власне, місто Хуст відноситься до 1324-го у зв'язку з визначенням меж села Велятино. У 1329-му році Хуст, нарівні з Тячевом, Вишковим і Довгопіллем (нині Румунія) отримали від короля Карла І Роберта Анжуйського привілеї та статус «королівських міст». Перша згадка замку в місті Хуст датується 1353-м роком, і, найімовірніше, засновником першого кам'яного замку був король Угорщини Людовік І Великий, який визначив замку основну стратегічну роль – захист східних кордонів королівства, а особливо захист королівської монополії на видобуток мараморошської солі, реалізація якої складала значну статтю доходу угорської корони!
1458-го року король Матьяш Корвін ув'язнив у Хустському замку свого дядька, бунтівного Міхая Сіладі. До кінця XV століття замок залишався власністю королеви Беатріс Арагонської. Під час повстання Дйордя Дожі (1514) район Хуста був охоплений активним селянським рухом. Силами гарнізону замку, його орендар Габор Перені зняв облогу свого родового замку Нялаб у с. Королево.
Внаслідок поразки Угорського королівства від Османської імперії при Мохачі (1526) Хуст став частиною князівства Трансільванія. 1546-го імператор Фердинанд I відбив місто біля Трансільванії, і, за допомогою італійських архітекторів, значно модернізував замок, використавши передові бастіонні укріплення. У 1594-му році Хуст був розорений кримськими татарами, але взяти фортецю їм так і не вдалося. Надалі замок зазнав облоги у 1644-му арміями Дьордя I Ракоці, у 1657-му польськими та у 1661-1662 турецькими військами. І теж завжди безуспішно.
17 серпня 1703-го року Хустський замок був зайнятий повсталими військами Ференца II Ракоці, які складалися як з угорського, так і з слов'янського населення, і саме тут була проголошена незалежність Трансільванії (Угорщини) - так звана інтронізація Габсбургів. Хуст був останнім оплотом повстанців-куруців, що продовжував чинити опір Габсбургам і капітулював вже після капітуляції основних сил у Сату Марі (Сатмарі) у 1711-му році. Серйозно пошкоджений Хустський замок 3 липня 1766-го ще більше постраждав через пожежу, спричинену ударом блискавки, коли спалахнули дерев'яні дахи та перекриття Верхнього замку. 1798-го обрушилася його головна «Годинна» вежа.
Народна традиція, помилково, приписувала руйнування Хустського замку опришку Грегору Пінте, що знайшло своє відображення у численних народних оповідях.
